. Сайт школи - Історія села
 
Шарківський НВК "ЗОШ І-ІІ ст.-д/с"
Понеділок, 25.09.2017, 03:35
ГоловнаРеєстраціяВхід Вітаю Вас Гість | RSS

Меню сайту

Годинник

Погода

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 63

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Істрія села Шарки

Рокитнянського району Київської області

Територія середнього Подніпров’я, зокрема Поросся, була давно заселена східно-слов’янськими племенами. Археологічні знахідки та розкопки старих городищ і могильників свідчать про те, що в другій половині першого тисячоліття н.е., східно-слов’янські племена мали досить розвинену культуру того часу. Займались осідлим землеробством, знали залізоплавильне, ковальське, мідноливарне, ювелірне і гончарне виробництво. Численні знахідки монет свідчать про розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі того часу.

В кінці першого тисячоліття н.е. з окремих, але маючих спільні риси, слов’янських племен утворюється єдина древньоруська народність із спільною мовою і культурою. Ця древньоруська народність в ІХ столітті, в зв’язку з оформленням феодального базису, утворює ранньофеодальну державу – Київську Русь, яка згодом стала однією з наймогутніших держав Європи того часу.

По мірі формування нового феодального суспільства, зростання ремесла і торгівлі у східних слов’ян виникають міста.

Згодом ці міста, в залежності від їх розташування, перетворюються в центри ремесел і торгівлі.

Інші поселення і міста, в залежності від їх географічного положення, набирають ознак  міст-фортець, тобто міст, які основним своїм завданням мали прикривати великі міста чи кордони князівств від доступу ворога. Так, в кінці Х століття і на початку ХІ століття Київськими князями було укріплені існуючі і засновані нові поселення і міста-фортеці вздовж східних і південних кордонів Київської Русі, зокрема по річках Десні, Остру, Трубежу, Сулі, Стугні, Росі.

Одним із таких міст-фортець на лівому високому березі річки Гороховатки недалеко від впадіння її в річку Рось, на місці старослов’янського поселення, в ХІ столітті Київським князем Ярославом Мудрим було збудоване місто Райгород.

Для того часу це було чимале місто, яке складалося з міста-фортеці і передмістя. Територія міста-фортеці займала площу понад 50 гектарів, яка була зі сходу і півдня обнесена напівколом високим до 5 метрів валом і обкопана ровом шириною до 4-х метрів і глибиною до 3-х метрів. Цей рів обома кінцями на півночі і півдні з’єднувався з глибокими ярами, які закінчувались у болотистій поймі річки. У місті були побудовані житлові і господарчі будівлі, декілька церков, а також будинок намісника князя чи військового старшини. Цей будинок чи двір був додатково обнесений валом і обкопаний ровом.

За валом і ровом, як показують проведені розкопки, селились хлібороби і ремісний люд.

У самому місті знаходилась військова дружина, купці духовенство, та інще привілейоване населення. Під час ворожого нападу все населення передмістя і довколишніх пунктів ховалось в фортеці, і всі, хто міг тримати зброю в руках, оборонялись від ворога.

Не раз хоробра і волелюбна  військова дружина і жителі древнього Райгорода овіяли себе славою переможця над кочовими ордами половців, які посягали на недоторканість Київських земель.

У першій половині ХІІІ століття роздрібнена і ослаблена міжусобицями князів Русь підпала спустошуючому нападу монголо-татарської навали. Місто-фортеця Київського князівства Райгород була взята монголами однією із останніх Пороських міст-фортець. Лише через трупи відважних захисників Райгорода озвірілі орди хана Батия ввірвались у зруйновану фортецю.

Все населення міста було знищене, лише поодиноким людям вдалося сховатись в болотах та лісових хащах.

Довго після того біліли розвалини бувшого багатолюдного міста, нагадуючи про жахливу долю, яка спіткала його мешканців. Декілька століть пройшло поки в ці місця знову прийшли люди і стали заселяти їх.

Обнесене зруйнованим валом і обкопане засуненим ровом городище Райгорода люди згодом назвали “Шаргородом” мабуть тому, що своєю конфігурацією воно нагадувало шаровидне коло. Від цієї назви городища, як гадають, і що підтверджується народним переказом, була дана назва сучасному селу Шарки, що розташоване в одному кілометрі на північний захід від городища “Шаргород”.

Поскільки село Шарки знаходиться на правобережжі і може бути віднесено до сіл і міст розташованих в Пороській смузі, то історичні події, що відбувались на цій території в тій чи іншій мірі охоплювали собою і це село, отже і розглядати минуле села необхідно в єдиному комплексі історичних подій, що відбувались на правобережній Україні і зокрема в Пороссі. Поблизу села археологи розкопали поселення черняхівської культури (ІІ-Уст.н.е.) і городище Київської Русі. Між селами Шарки та Ольшаницею, де теж знайдено залишки двох поселень черняхівської культури та скарби римських монет ІІст. Н.е., рештки поселення Київської Русі, археологи відкрили руїни укріплень давньоруського міста Шаргорода, яке відігравало значну роль у період Київської Русі і згадується в літописах. 

 

Із документів ХУ століття видно, що в ті часи землі на південь від Білої Церкви і Канева являли собою глуху пустелю безкрайнього степу, яку то тут, то там перетинали зарослі густим лісом і чагарниками пойми багатоводних річок, яри і долини.

До початку ХУІ століття землі, далі на південь від Білої Церкви і по річці Рось офіційно вважались пустуючими. Заселення цих земель йшло стихійно, за рахунок селян-втікачів, які не витримавши тяжкої панської неволі тікали на вільні землі, де закладали нові селища, яким здебільшого давали назви відповідно даній місцевості чи за прізвиськом першого поселенця.

Десь в ці часи було засноване і село Шарки.

Перші поодинокі оселі виникли одночасно, чи майже одночасно і знаходились на місці сучасної Ковтунки та Шегедівщини. Повноводна в ті часи річка Гороховатка була багата рибою, пойма річки вкривалась вільховим лісом та густими зарослями очерету. Густі лісові зарослі пойми, вкриті очеретом, болотами з досить високими і сухими галявинами, до яких вели скриті в болоті стежки, являли собою принадні місця для господарювання та тимчасового переховування під час ворожого нападу. Все це вабило перших поселенців і сприяло заселенню і освоєнню території по річці Гороховатці.

Під час визвольної війни 1648-1654рр. села по р. Гороховатці, в тому числі невеличке село Шарки, були майже зруйновані спочатку польськими гайдуками, які втікали з-під Корсуня, після розгрому, а потім докінчені загонами орди Іслам Гірея ІІІ після  його зради Хмельницькому під Берестечком.

Чоловіче населення в основному пішло у військо Богдана Хмельницького, жінки і діти частково були уведені татарами у ясир, а частково розбіглись, ховаючись від ворога по густих зарослях і плавнях річки Гороховатки та Пороських лісах.

В 1660 році польські війська вторглись на Україну, їм вдалося підкорити собі тільки Правобережжя без Київа. А ще в 1659 році уряд Речі Посполитої видав сотні привілей і грамот шляхті на заселення земель, які знаходились на південь від Білої Церкви і по р.Рось. село Шарки та інші довколишні села об’явлені були власністю панів Заславського і Любомирського.

Після “коліївщини” повернувся до Рокитного і пред’явив свої права на землі, що входили до складу Рокитнянського ключа, магнат Карвіцький. Незабаром він продав усі землі і села, що входили до Рокитнянського кдюча коронному гетьману Францу Ксаверію Браницькому. В 1790 році по указу Браницького було проведено розмежування земель між селами: Рокитною, Синявою, Ольшаницею, Савинцями, Житніми Горами, Бакумівкою, Ромашками, Шарками, Телешівкою та ін. Село Шарки у 1791 році було продано Браницьким послу Київського воєводства і подкоморію Звенигородському та Уманському Йосипу Боровицькому за 125550 польських золотих.

Згідно перепису за 1790 рік у селі Шарки було 62 двори, в яких жило 557 чоловік та жінок, землі було приписано до села.

В 1796 році, для зміцнення адміністрації на Україні царський уряд поділив Правобережжя на три губернії: Київську, Волинську та Подільську, а губернії було поділено на повіти. Села, що входили до складу Рокитнянського ключа за новим поділом віднесені були до Васильківського повіту. Повіти в свою чергу поділились на волості. Шарки приписані були до Ромашківської волості.

У 1832 році село Шарки з селянами та їх майном купив у спадкоємців поміщика Браницького генерал російської армії М.І. Карпов за 30 тисяч карбованців.

В 1844 році Карпов організував при економії завод іспанських овець, яких привіз із-за кордону. Через 2 роки їх поголів’я було доведено до 1000 штук. Через 7 років Карпов збудував в селі гуральню, яка давала щороку  чистого прибутку 1200крб. сріблом.

В 1848 році писар поміщицької економії Данило Скорик, приказчик Єрофей Голик та доглядач іспанських овець Андрій Близнюк, у відповідь на жорстоку поведінку орендаря заводу Войшицького сприяли загибелі 541 породистій вівці. Крім цього, Данило Скорик, довідавшись про наміри Карпова і Войшицького відносно збільшення панщини та інших повинностей, сповістив про це селян, які зібрались на таємну сходку у дворі селянина Семена Ковтуна. На сходці селяни обрали від громади Данила Скорика Ходатаєм до Київського генерал-губернатора, з скаргою на збільшення утисків від поміщика Карпова та його орендаря Войшицького, тут же було зібрано на дорогу Скорику 17крб. сріблом.

Прибувши до Києва, Скорик був прийнятий генерал-губернатором, якому усно виклав рішення сходу селян села Шарок. Генерал-губернатор, вислухавши скаргу Скорика, звелів тутже його заарештувати і відправити в Васильківську повітову тюрму до розбору діла.

У тюрмі Скорик просидів майже рік. За цей час селяни двічі збирали гроші, які передавали сім’ї Скорика, як потерпілому за справу громади.

Скорика, Голика, Близнюка та інших селян звинуватили не тільки у пропажі 541 вівці, але й у бродяжництві та “возмущении”. Поміщик Карпов та повітовий голова дворян Руліковський в своїх донесеннях прохали санкції на віддачу найбільш винуватих в рекрути, але судове слідство по цій справі затяглося аж на 7 років. Лише в грудні 1855 року суд присудив: Данилу Скорику, Єрофею Голику, Андрію Близнюку за пропажу овець та бродяжництво дати по 40 різок. Крім цього Данилу Скорику за “возмущение” селян додатково дати 27 різок.  

Маніфест Олександра ІІ від 19 лютого 1861 року про реформу, а також ряд “положень” і “додаткових правил” про проведення реформи, встановлювали, що поміщик зберігав право на землю і на працю селян, але позбавлявся права особистого володіння селянами.

Згідно з реформою та “положенням”, яке складав на місці сам поміщик, селяни села Шарок із 170 дворів і в кількості 461 чоловіка та 525 жінок, (які в рахунок не йшли) одержали за викуп лише в 1863 році: землі садибної 76 десятин, польової та сіножатей 1282 десятини, вигонів 56 десятин та неудобної 15,5 десятин. Земля села Шарок була віднесена до ІІ місцевості і викупна ціна за неї установлювалась разом з податком по 155 крб. за десятину, щорічний внесок протягом 49 років, які установлювались як розстрочка, дорівнював 3 крб. 26 коп.

В час революційних подій 1905 року і по 1913 рік із села Шарок вибуло кілька десятків сімей на заробітки у Воронезьку губернію, Херсонські степи, до Америки.

З жовтня 1915 року по квітень 1916 майже все працездатне населення села і наявне тягло було на оборонних роботах на рубіжі – Трипілля – Зеленьки. Лише убитих на фронті із села Шарок налічувалось біля двох десятків, поранених  більше півсотні, та в полоні знаходилось біля 6о чоловік.

В Шарках ще в 1859 році було  засновано церковно-приходську школу. Учили в цій школі читати, поверхнево-російську граматику та чотири дії арифметики. Вчителями були піп, дяк. Лише з 1884 року для школи по лінії Київської єпархії відпустили мізерні кошти і дозволялось утримувати одного учителя.

Щорічно місцеву школу відвідувало 50-60 дітей, із них в першу групу починало ходити 25-30 дітей, в другій групі лишалось 15-20 дітей і в третю групу ходило 8-12 дітей із яких закінчували школу 5-8 чоловік щорічно.

Бажаючі вчитись далі ходили в Ромашківську 2-річну народну школу, яку закінчували через 3 роки, але таких були одиниці. Майже ніхто з села не навчався в середній чи вищій школі.

Першим головою Шарківського сільвиконкому було обрано Тихона Івановича Лісовола.

Значну допомогу селянам подала споживча кооперація, яка була організована в Шарках в1921 році. Через її крамниці в село завозились промислові товари, які були конче необхідні для людей.

Пожвавішала в селі і культурно-масова робота. Краще стала працювати школа, бібліотека. З села значна частина людей пішла вчитись в агрошколу в с. Телешівку .

Велику роботу провели в селі вчителі. Вони організували школи по ліквідації неписьменності. Особливо відзначився в цій роботі тодішній директор школи Михайло Михайлович Бирчук.

В 1922 році було організовано перший колгосп “Радянська Нива”. Перші ветерани колгоспу були: Степан Мусієнко, Степан Борко, Петро Борко, Грицько Лісовол,та ін.  Уже на 1 лютого 1930 року із 501 одноосібного господарства в селі вступило до колгоспу 490 господарств чи 98 відсотків.

Уже в 1939 році село Шарки стало невпізнаним. В середній школі навчалося 283 дітей, при колгоспі було відкрито клуб, в селі функціонувало 3 бібліотеки, відкрита хата-родільня, працювало споживче товариство.

До 1940 року з села вийшло 3 лейтенанти, 1 льотчик, 3 інженери, 17 вчителів, 3 агрономи, 4 ветеринари, 300 техніків, 16 медсестер, 5 комбайнерів, 18 трактористів.

22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина раптово напала на Радянський Союз.  З села Шарок на фронті загинули 135 чоловік.    

В селі Шарки німецькі фашисти розстріляли по підозрі у партизанському русі 25 осіб. Відправили на роботи в Німеччину 37 чоловік.

7 січня 1944 року війська 27-ї армії під командуванням генерала Трофименка звільнили Рокитнянський район від німецько-фашистських загарбників.

Славний шлях пройшов воєнними дорогами учитель Василь Іванович Мусієнко. Саме йому, як і багатьом іншим вчителям, випала доля взяти в руки зброю, а замість шкільного класу йти у бій.  Упродовж перших трьох років війни Василь Іванович жив у рідному селі, виконував різні сільськогосподарські роботи. 1944р пішов на фронт. Воював у складі Другого Українського фронту телефоністом 627 артелерійського полку. Був поранений під час боїв за Ясси. За мужність нагороджений медаллю “За відвагу”. Після одужання повернувся у 216 дивізію 45-міліметрових гармат. Перемогу святкував в Австрії під Віднем. Нагороди за Перемогу одержав уже в мирні часи. 1946р- медаль “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр”, 1985р – орден Вітчизняної війни І ступеня.

По війні закінчив Білоцерківське педагогічне училище, працював учителем початкових класів. Водночас 1950 року вступає на заочне відділення Черкаського державного педагогічного інституту на фізико-математичний факультет. Закінчив в 1055р. викладав математику в школах сусідніх сіл Телешівка, Бакумівка, Ольшаниця. Із 1959р. працює в школі рідного села. Згодом його призначають заступником директора з навчально-виховної роботи. Цю посаду обіймав близько 25 років.

Нестача тягла, брак сільськогосподарських машин та реманенту, відсутність дужої чоловічої рука в роботі – ніщо не спинило наших людей перед труднощами відбудови. На колгоспних полях та в тваринницьких фермах працювали жінки, старожили та діти-підлітки.

Починаючи з 1947 року колгосп “8 березня” з кожним роком добивався все кращих результатів господарювання.

В культурно-виховному плані розвитку села в післявоєнний період відіграла школа. Спочатку Шарківська семирічка знаходилась в попівській хатині, не вистачало класних кімнат, діти навчались у дві зміни. Згодом добудували ще чотири класи. А в 1968 році заклали фундамент нової школи, яка була здана в експлуатацію в 1972 році.

Кількома роками скоріше було збудовано місцевий будинок культури. При ньому діяв хор, у якому брали участь жителі села, діяли гуртки художньої самодіяльності.

В кінці 70-х років було збудовано нове приміщення Шарківської сільради.  Шарківській сільській раді підпорядковане село Калинівка, що знаходиться в 3 кілометрах від Шарок.

Своїм досягненням шарківчани завдячують головам сільської Ради, що в останні 30 років піклувалися про них. Це Бугай Н.Г., Скорик М.В., Авраменко П.Л., Шаровара М.І.

На сьогодні в селі налічується 472 двори, 712 жителів, з них 246 дітей, 207 дорослого населення і 259 пенсіонерів. Населення переважно зайняте сільськогосподарським виробництвом. В 1999 році було розпочато, а у 2004 році закінчено газифікацію села.

В селі діє ФАП, бібліотека, поштове відділення, 4 магазини, будинок культури і навчально-виховний комплекс “ЗОШ І-ІІ ступенів – дитячий садок”.  В школі навчаються 135 учнів, відвідує дитячий садок 29 дошкільнят, працюють 23 педагоги і 2 вихователі.

Гордістю села є його жителі, які прославляють не тільки своє село, а й Україну – це Ольга Соколовська – поетеса, вірші якої про Чорнобиль знають і в Японії, і у Європі. З-під пера молодої поетеси вийшло дві збірки віршів про Чорнобиль “Весна в Чорнобилі”, “Я є краса землі”.

За час незалежності України село Шарки також вплітається маленькою частинкою у загальну історію нашої держави.

 

                                                                                                                                                                                                                                        

 

Гаряча лінія
Національна гаряча лінія

Дитяча гаряча ліні
Національна дитяча гаряча лінія

Вхід на сайт

Календар

Пошук

Архів записів

Котик

корисні посилання
Педагогічна преса КОІПОПК Відділ освіти ЗНО Інститут інноваційних технологій Освітній портал Шкільний світ

Друзі сайту
Рокитнянський районний ліцей
Рокитнянська ЗОШ # 1
Рокитнянська ЗОШ # 2
Рокитнянська ЗОШ # 3
Рокитнянська ЗОШ # 4
Рокитнянська ЗОШ # 5
Житньогірська ЗОШ
Насташівська ЗОШ
Ромашківська ЗОШ
Синявська ЗОШ
Маківський НВК
Острівський НВК
Бирюківське НВО
Запрудянське НВО
Савинецьке НВО
Телешівське НВО
Рокитнянський професійний ліцей
Центр дитячої та юнацької творчості

Copyright MyCorp © 2017 Конструктор сайтів - uCoz